ВИЗНАЧЕННЯ кліматичних фінансів
Кліматичне фінансування - це канал фінансування, за допомогою якого розвинені економіки частково фінансують або інвестують у проекти сталого розвитку в економіках, що розвиваються, для заохочення вуглецевого нейтралітету.
Кліматичне фінансування - це структурований рух активів розвинених економік, таких як США, до проектів у країнах з перехідною економікою, як Індія, які заохочують нейтралітет до вуглецю, сталий розвиток або інші практики, що пом'якшують кліматичні зміни. Кліматичне фінансування може здійснюватися за допомогою і неурядових організацій (НУО), окремих урядів або приватних інвестицій.
Однією з першочергових міжнародних дискусій щодо можливих глобальних реакцій на зміну клімату було питання фінансування проектів чистого розвитку. Такі країни, що розвиваються, як Індія та Бразилія, стверджують, що подолання клімату буде непропорційно обтяжувати їх економіку. Більшість розвинених економік були індустріалізовані ще до того, як ризики зміни клімату стали очевидними, але в рамках стратегії пом'якшення зміни клімату економікам, що розвиваються, доведеться розраховувати на недоведені та дорогі рішення для побудови життєздатних енергомереж та масової інфраструктури. Кліматичне фінансування у вигляді позик або інших форм капіталу, перенаправлених з боку розвинених країн, полегшує цей тягар.
НАРУШЕННЯ ВНИЗКІ Фінанси клімату
Хоча багато держав з розвиненою економікою визнають непропорційним тягар стратегій пом'якшення зміни клімату для країн, що розвиваються, кліматичне фінансування залишається дуже суперечливим. Коли міжнародні політичні органи, такі як Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (РКЗК ООН), намагаються прив’язати країни до конкретних фіскальних зобов’язань, політичний розрив, як правило, настає як на міжнародному, так і на національному рівні. Наприклад, США не можуть підписати договір, який змушує націю вживати будь-яких прямих дій, якщо це не буде затверджено Конгресом, що зробить федеральне фінансування клімату малоймовірним у нинішньому політичному кліматі.
Що (і кого) потрібно фінансувати
Подальші дебати проводяться дискусіями про те, як витратити гроші. Далеко не ясно, які види діяльності підпадають під сферу "кліматичного фінансування". Це, очевидно, застосовується для інвестицій у відновлювані джерела енергії, наприклад, але менш, ніж для інвестицій, таких як навчання дітей, які можуть знизити приріст населення (і, таким чином, викиди вуглецю) в довгостроковій перспективі, але чиї негайні наслідки (і можливі прибутки) набагато менш зрозумілі.
Також не зовсім зрозуміло, які економіки чи країни найбільше заслуговують коштів за рахунок кліматичного фінансування. Наприклад, Китай широко індустріалізований, але все ще має сотні мільйонів громадян без постійної влади. Подальші дебати виникають щодо дискреційного використання цих коштів. Якщо НУО чи інвестиційний банк спрямовує інвестиції для сталого розвитку націю, вони захочуть впевненості, що гроші будуть витрачені добре, що може призвести до певного нагляду. Це може призвести до напруженості між місцевими органами влади (особливо якщо вони мають самодержавні чи клептократичні тенденції) та їх потенційними інвесторами.
Паризька угода, досягнута наприкінці 2015 року, відкрила нові політичні канали для фінансування клімату, і все більше країн, як розвинених, так і розвиваються, наполягають на зусиллях щодо зменшення кліматичних змін. Незважаючи на те, що питання все ще залишається гаряче спірним, кліматичне фінансування (та його суперечки), ймовірно, стануть основою майбутньої економічної політики для всіх країн.
