Компанія потребує фінансового капіталу для управління своїм бізнесом. Для більшості компаній фінансовий капітал збирається шляхом випуску боргових цінних паперів та продажу звичайних акцій. Обсяг боргу та власного капіталу, що складає структуру капіталу компанії, має багато наслідків для ризику та повернення. Тому корпоративне управління повинно використовувати ретельний та розсудливий процес для створення структури цільового капіталу компанії. Структура капіталу - це те, як фірма фінансує свої операції та зростання, використовуючи різні джерела коштів.
Емпіричне використання фінансового важеля
Фінансовий леверидж - це ступінь використання цінних паперів з фіксованим доходом та привілейованих акцій у структурі капіталу компанії. Фінансовий леверидж має цінність завдяки щитовому податковому щиту, який надається законодавством США про податок на прибуток підприємств. Використання фінансового важеля також має значення, коли активи, придбані з позичковим капіталом, заробляють більше, ніж вартість боргу, який був використаний для їх фінансування. За обох цих обставин використання фінансових важелів збільшує прибуток компанії. Зважаючи на це, якщо компанія не має достатнього оподатковуваного доходу для захисту, або якщо її прибуток від операцій нижчий за критичне значення, фінансовий важіль знизить вартість власного капіталу і, таким чином, зменшить вартість компанії.
Зважаючи на важливість структури капіталу компанії, першим кроком у процесі прийняття рішень щодо капіталу є керівництво компанії вирішити, скільки зовнішнього капіталу потрібно буде зібрати для управління його бізнесом. Після того, як ця сума буде визначена, керівництву необхідно вивчити фінансові ринки, щоб визначити умови, в які компанія може залучити капітал. Цей крок має вирішальне значення для цього процесу, оскільки ринкове середовище може зменшити здатність компанії випускати боргові цінні папери або звичайні акції на привабливому рівні або вартості. З огляду на це, після відповіді на ці питання керівництво компанії може розробити відповідну політику щодо структури капіталу та створити пакет фінансових інструментів, які потрібно продати інвесторам. Дотримуючись цього систематичного процесу, рішення про фінансування керівництва повинно здійснюватися відповідно до його довгострокового стратегічного плану та того, як воно хоче рости компанії з часом.
Використання фінансових важелів сильно відрізняється в залежності від галузі та бізнесу. Є багато галузевих галузей, в яких компанії працюють з високим ступенем фінансового важеля. Класичні приклади - роздрібні магазини, авіакомпанії, продуктові магазини, комунальні компанії та банківські установи. На жаль, надмірне використання фінансових важелів багатьма компаніями у цих секторах зіграло першорядну роль у змушенні багатьох з них подати заяву про банкрутство глави 11. Приклади включають RH Macy (1992), Trans World Airlines (2001), Great Atlantic & Pacific Tea Co. (A&P) (2010) і Midwest Generation (2012). Більше того, надмірне використання фінансових важелів стало головною виною, що призвело до фінансової кризи в США між 2007 та 2009 роками. Загибель Lehman Brothers (2008) та безлічі інших фінансово-фінансових установ із високим рівнем ризику - це найважливіші приклади негативних наслідків, пов'язаних із цим із застосуванням високопоширених структур капіталу.
Фінансовий важіль у структурі корпоративного капіталу
Огляд теореми Модільяні та Міллера про структуру корпоративного капіталу
Дослідження оптимальної структури капіталу компанії починається з 1958 року, коли Франко Модільяні та Мертон Міллер опублікували свою працю Нобелівської премії «Вартість капіталу, фінанси корпорації та теорія інвестицій». і Міллер проілюстрував, що за умов, коли податки на прибуток підприємств та витрати на шкоду, у бізнес-середовищі відсутні, використання фінансових важелів не впливає на вартість компанії. Цей погляд, відомий як теорема про невідповідність, є одним з найважливіших фрагментів академічної теорії, що коли-небудь публікується.
На жаль, теорема про невідповідність, як і більшість робіт з Нобелівської премії з економіки, вимагає певних непрактичних припущень, які потрібно прийняти, щоб застосувати теорію в реальному середовищі. Визнаючи цю проблему, Модільяні та Міллер розширили свою теорему пропозиції про невідповідність, щоб включити вплив податків на прибуток підприємств та потенційний вплив вартості лиха для визначення оптимальної структури капіталу для компанії. Їх переглянута робота, загальновідома відома як Теорія комерційної структури капіталу, свідчить про те, що оптимальною структурою капіталу компанії повинен бути розсудливий баланс між податковими пільгами, пов'язаними з використанням позикового капіталу, та витратами, пов'язаними з потенціал банкрутства для компанії. Сьогодні передумова теорії компромісу - це фундамент, який корпоративний менеджмент повинен використовувати для визначення оптимальної структури капіталу для компанії.
Вплив фінансового важеля на результативність
Мабуть, найкращим способом проілюструвати позитивний вплив фінансового важеля на фінансові показники компанії є подання простого прикладу. Рентабельність власного капіталу (ROE) - популярний фундамент, який використовується для вимірювання прибутковості бізнесу, оскільки він порівнює прибуток, який компанія отримує у фінансовому році, з грошима, які вклали акціонери. Зрештою, метою кожного бізнесу є максимізація багатства акціонерів, а ROE - це показник рентабельності інвестицій акціонерів.
У таблиці нижче формується звітність про прибутки та збитки для компанії ABC, припускаючи структуру капіталу, що складається з 100-відсоткового капіталу. Зібраний капітал склав 50 мільйонів доларів. Оскільки для залучення цієї суми було видано лише власний капітал, загальна вартість власного капіталу також становить 50 мільйонів доларів. Відповідно до цього типу структури, ROE компанії планується впасти між 15, 6 та 23, 4 відсотками, залежно від рівня надходжень до оподаткування компанії.
Для порівняння, коли структура капіталу компанії ABC переробляється на 50-відсотковий позиковий капітал та 50-відсотковий власний капітал, рентабельність інвестицій компанії різко зростає до діапазону, який падає від 27, 3 до 42, 9 відсотка.
Як видно з наведеної нижче таблиці, фінансові важелі можна використовувати для того, щоб результати діяльності компанії виглядали значно кращими, ніж те, що можна досягти, покладаючись лише на використання фінансування власного капіталу.
Оскільки керівництво більшості компаній в значній мірі покладається на ROE для вимірювання ефективності, важливо зрозуміти компоненти ROE, щоб краще зрозуміти, що показує показник.
Популярною методологією розрахунку ROE є використання моделі DuPont. У своїй найпростішій формі модель DuPont встановлює кількісну залежність між чистим доходом та власним капіталом, де більший множник відображає більш високу ефективність. Однак модель DuPont також розширюється при загальному розрахунку ROE, включаючи три його частини. Ці частини включають норму прибутку компанії, оборот активів та мультиплікатор власного капіталу. Відповідно, ця розширена формула DuPont для ROE така:
Сігналы абмеркавання Рентабельність власного капіталу = EquityNet Дохід = Дохід від продажів × Доходи активів × Акціонерні активи
Виходячи з цього рівняння, модель DuPont ілюструє, що рентабельність інвестицій компанії може бути покращена лише за рахунок підвищення прибутковості компанії, шляхом підвищення її операційної ефективності або збільшення фінансового важеля.
Вимірювання фінансового ризику
Корпоративне управління має тенденцію вимірювати фінансовий леверидж, використовуючи короткострокові коефіцієнти платоспроможності. Як випливає з назви, ці коефіцієнти використовуються для вимірювання здатності компанії виконувати свої короткострокові зобов'язання. Два найбільш часто використовуваних коефіцієнта короткострокової платоспроможності - це коефіцієнт струму та кислотного тесту. Обидва ці коефіцієнти порівнюють поточні активи компанії з її поточними зобов'язаннями. Однак, хоча поточне співвідношення забезпечує сукупну метрику ризику, коефіцієнт кислотного випробування забезпечує кращу оцінку складу оборотних активів компанії з метою виконання своїх зобов'язань щодо поточної відповідальності, оскільки він виключає запаси з оборотних активів.
Коефіцієнти капіталізації також використовуються для вимірювання фінансового важеля. Хоча в галузі використовується багато коефіцієнтів капіталізації, двома найпопулярнішими показниками є відношення довгострокової заборгованості до капіталізації та коефіцієнт загальної заборгованості до капіталізації. Використання цих коефіцієнтів також дуже важливо для вимірювання фінансового важеля. Однак, ці коефіцієнти легко спотворити, якщо керівництво здає в оренду активи компанії, не використовуючи капітал на вартості активів у балансі компанії. Більше того, у ринкових умовах, де короткострокові позикові ставки низькі, керівництво може обрати використання короткострокової заборгованості для фінансування як своїх коротко-, так і довгострокових потреб у капіталі. Тому короткотермінові показники капіталізації також потрібно використовувати для проведення ретельного аналізу ризиків.
Коефіцієнти покриття також використовуються для вимірювання фінансового важеля. Коефіцієнт покриття відсотків, також відомий як коефіцієнт відсотків і заробіток, який, можливо, є найбільш відомим показником ризику. Коефіцієнт покриття відсотків є дуже важливим, оскільки він свідчить про здатність компанії мати достатній дохід від операцій до оподаткування для покриття витрат на її фінансове навантаження. Співвідношення коштів від операцій до загальної суми боргу та коефіцієнт вільного операційного грошового потоку до загального боргу також є важливими показниками ризику, які використовуються корпоративним управлінням.
Фактори, що враховуються в процесі прийняття рішень щодо структури капіталу
Багато кількісних та якісних факторів потрібно враховувати при створенні структури капіталу компанії. По-перше, з точки зору продажів, компанія, яка виявляє високу і відносно стабільну активність продажів, перебуває в кращому становищі для використання фінансових важелів порівняно з компанією, яка має менші та більш нестабільні продажі.
По-друге, з точки зору ділового ризику компанія з меншим операційним важелем, як правило, може взяти на себе більше фінансових важелів, ніж компанія з високим ступенем операційного важеля.
По-третє, що стосується зростання, швидше зростаючі компанії, швидше за все, покладаються на використання фінансового важеля, оскільки цим типам компаній, як правило, потрібно більше капіталу, ніж їхні партнери з повільним зростанням.
По-четверте, з точки зору податків, компанія, яка перебуває у вищій податковій групі, має тенденцію використовувати більше боргу, щоб скористатися перевагами податкового податку.
По-п’яте, менш прибуткова компанія, як правило, використовує більше фінансових важелів, тому що менш прибуткова компанія, як правило, не має достатньо сильних позицій для фінансування своїх господарських операцій за рахунок внутрішніх коштів, що створюються.
Рішення щодо структури капіталу можна також вирішити, переглянувши безліч внутрішніх і зовнішніх факторів. По-перше, з точки зору менеджменту, компанії, якими керують агресивні лідери, як правило, використовують більше фінансових важелів. У цьому відношенні їх мета використання фінансових важелів полягає не лише у підвищенні результатів діяльності компанії, а й у забезпеченні їх контролю над компанією.
По-друге, коли часи хороші, капітал можна збільшити шляхом випуску або акцій, або облігацій. Однак, коли часи погані, постачальники капіталу, як правило, віддають перевагу забезпеченій позиції, яка, у свою чергу, робить більший акцент на використанні боргового капіталу. Зважаючи на це, керівництво прагне структурувати капітальний склад компанії таким чином, що забезпечить гнучкість у збиранні майбутнього капіталу в умовах постійно мінливого ринкового середовища.
Суть
По суті, корпоративне управління використовує фінансові важелі насамперед для збільшення прибутку компанії на акцію та для збільшення її рентабельності власного капіталу. Однак, завдяки цим перевагам, збільшується мінливість прибутків та потенціал збільшення вартості фінансових негараздів, можливо навіть банкрутства. Зважаючи на це, керівництво компанії повинно враховувати діловий ризик компанії, податкове становище компанії, фінансову гнучкість структури капіталу компанії та ступінь управлінської агресивності при визначенні оптимальної структури капіталу.
